20 лютого — не просто дата. Це день, коли звичайні люди стали Героями.
Вони були різними: студенти та вчителі, підприємці й військові, айтішники й митці. Але їх об’єднувало одне — бажання жити у вільній країні.
Вони не планували ставати символами, не прагнули слави. Просто не змогли мовчати, коли їхню свободу намагалися відібрати.
– Сергій Нігоян — хлопець, який читав вірші Шевченка на Майдані.
– Роман Гурик — студент, який казав: «Я відчуваю, що маю зробити щось велике».
– Юрій Вербицький — вчений, якого викрали й катували, але він не зламався.
– Наймолодший Герой — 17-річний Назар Войтович, студент, мрійник, майбутній дизайнер. Він випадково потрапив на Майдан 20 лютого, але пішов до кінця.
– Найстарший — 83-річний Іван Наконечний, ветеран Другої світової. Стояв на Майдані до останнього.
– Жінки-Героїні — серед загиблих три жінки: Ольга Бура, Людмила Шеремет і Валерія Бурлакова. Вони рятували поранених, допомагали Майдану й самі стали його частиною.
– «Герої не вмирають» — ця фраза народилася саме на Майдані, коли люди скандували її під час прощання з першими загиблими.
Вони не відступили. І тепер наша черга не відступати.
Герої не вмирають. Вони стають частиною нас.
